Карл Карлович Боянус

июля 22, 2024

Карл Карлович Боянус

Ділянка №84.

Карл Карлович Боянус (1860 - 02.03.1928) – доктор медицини, секретар гомеопатичного товариства Одеси, лікар Одеського гомеопатичного диспансеру.

Син відомого лікаря-гомеопата Карла Карловича Боянуса та Шарлотти Молленауер. Брат Карла Боянуса (молодшого) Микола (1853-1916) очолював гомеопатичне товариство Москви і водночас був скарбником московського відділення Російського теософського товариства. Саме Микола Боянус переклав російською мовою праці засновника антропософії Рудольфа Штейнера.

З книги К.К.Васильєва "Медицина Южной Пальмиры".

Зі статті А.П. Мощич "Гомеопатія в Україні: головні сторінки історії":

"Гомеопатія як напрямок медицини, була відомою і користувалася авторитетом серед населення великих міст України ще на початку IX століття. Значну популярність вона набула серед лікарів і пацієнтів на початку 30-х років XIX століття. Перша гомеопатична аптека була відкрита в Києві в 1835 році ще за життя засновника гомеопатії – німецького лікаря, професора Лейпцігського університету Християна Фрідріха Самуеля Ганемана, який помер в Парижі в 1843 році. У 80-90-х роках XIX століття в українських містах створювалися об’єднання послідовників гомеопатії: в грудні 1889 року в Києві єтаке товариства очолив Федоровський, в квітні 1891 року в Одесі – Маразлі, в липні 1891 року в Чернігові – Вишневський, в жовтні того ж 1891 року в Харкові – Телятников. Такі товариства існували також в Полтаві (з 1893 р.) і Кам’янець-Подільському (з 1903 р.). Громадські об’єднання послідовників гомеопатії в Ялті та Феодосії були зареєстровані на межі 1899-1900 рр. Усі товариства з моменту заснування вели роботу з організації гомеопатичних лікарень для хворих, а через деякий час – і гомеопатичних стаціонарів (в Києві ще в 1891 році подавалося прохання товариства міському голові про виділення в розпорядження гомеопатичного товариства 10 ліжок в Олександрівській лікарні, а в 1900 р. існувало вже дві лікарні, за діяльністю яких спостерігав доктор Н. Ржаніцін). Активно публікуючи в різних журналах Росії та Європи свої праці з питань теорії і практики гомеопатичної медицини, українські гомеопати з січня 1900 року розпочали видання свого журналу «Вісник гомеопатичної медицини», який друкували в Харкові, Одесі, Хоролі та розповсюджували по всій Україні. Спеціалізовані гомеопатичні аптеки на початку ХХ століття працювали в Києві, Одесі, Харкові, Бердичеві, Кам’янці-Подільському. Слід зазначити, що саме на території України, з середини XIX століття і до другого десятиліття XX століття, була найбільша кількість об’єднань лікарів-гомеопатів, гомеопатичних аптек і фахівців в царській Росії (Київ, Одеса, Катеринослав, Бердичів, Житомир, Чернігів, Полтава, Хорол, Харків, Феодосія, Кам’янець-Подільський); видавалися журнали, брошури, книги. Найбільш ранні свідчення про гомеопатичну практику в Житомирі і Тульчині відносятся до 1826 року. В госпіталях за часів епідемій один з організаторів чорноморського флоту адмірал Н.С. Мордвинов милостиво дозволяв використовувати гомеопатію. При цьому була відзначена висока ефективність гомеопатії в порівняні з ортодоксальною цивільною та військовою медичними практиками.

У 1887 році в Одесі було засновано гомеопатичну аптеку під керівництвом провізора Юрія Олександровича Леві (на розі вулиць Пушкінської та Дерибасівської). У 1891 році було офіційно зареєстровано Одеське товариство послідовників гомеопатії, більшість в якому, подібно до інших товариств, становили нелікарі (з 25 засновників – один провізор і 3 лікаря. Окрім того, лікарі Боянус-старший і Бразоль ніколи не жили в Одесі). Трохи пізніше до товариства приєдналися професійні гомеопати І.М. Луценко і Михайло Олексійович Ржаніцін (останній також працював свого часу в Києві). У 1897 році при аптеці відкрилася гомеопатична амбулаторія, в якій постійно чергували два лікаря: Фрідріх Християнович Юргенсон і Артур Олександрович Штегеман. Після конфлікту і розколу в Одеському суспільстві, від нього відкололося нове об’єднання: Одеське ганемановське товариство (1989), яке через рік від заснування, в свою чергу, відкрило аптеку з амбулаторією (вулиця Херсонська, 52, завідувач-провізор Д.А. Лейбензон). У ній працювали Д.В. Окінчіца, І.М. Луценко, Н.В. Скарятин. Із звіту правління Одеського ганемановского товариства за 1898 рік відомо про членство в ньому 149 чоловік, з яких «медичне відділення» (тобто лікарі і провізори) – 15 осіб. У 1900 році при амбулаторії було відкрито хіміко-бактеріологічний кабінет, впроваджені публічні курси з питань гомеопатичної медицини. У 1900 році заплановано прочитати 50 доповідей за півтора роки (К.К. Васильев: История гомеопатии в Одессе до 1917 года. «Украинский гомеопатический ежегодник», Том IV, Одесса 2001, С. 44-47) .
Першим головою Одеського товариства послідовників гомеопатії був обраний генерал-лейтенант М.М. Теплов (який не був лікарем), скарбником – провізор Ю.О. Леві, секретарем – доктор Карл Карлович Боянус (молодший). Батько останнього – лікар-гомеопат Карл Карлович Боянус (1818-1897) – автор книги «Гомеопатія в Росії. Історичний нарис». Троє його синів стали лікарями, і всі, за прикладом батька, були послідовниками Ганемана.
Д-р Боянус-старший став одним з членів-засновників гомеопатичного товариства, хоча й не мешкав в Одесі – за статутом Товариства, його членами могли бути й іногородні. У списках членів-засновників товариства значилися також: архієпископ Херсонський і Одеський Никанор (1826-1890); громадський діяч і філантроп Григорій Григорович Маразлі (1831-1907), доктор прикладної математики, професор Новоросійського університету, в 90-х роках – міський голова; Валеріан Миколайович Лигін (1846-1900); голова Одеського комерційного суду Павло Миколайович Кич (1848-1905); грецький генеральний консул; купець і представник Греції в Одесі Іван Григорович Вучина (1833-1902) та інші. Як бачимо, ідеї Ганемана в Одесі були поширені серед представників місцевої еліти, підтримка якої (адміністративна та фінансова) сприяла створенню товариства. З 25 членів-засновників товариства тільки один був провізором (Ю.О. Леві), і троє були лікарями (вже згадані батько і син Боянуси, а також відомий петербурзький гомеопат Лев Євгенович Бразоль (1854-1927). Пізніше в дійсні члени товариства вступили М. О. Ржаніцин і І. М. Луценко (1863-1919), лікарі-гомеопати, що практикували на той час в Одесі. У 1897 р. у списках Товариства налічувалося 25 членів-засновників, 9 почесних і 40 дійсних членів.